на дні шкатулки — дружини Чічікова (а звінчав їх А.Бєлий)
великий стиліст Набоков
лоскоче засушеною у слині Фройда фіалкою
надчутливі ніздрі великого стиліста Гоголя
— апчхи-и!
утерши соплі генія з своїх облич
пошукуйтеся сноби яка б то була трагедія
коли б оте апчхи почули у світі на “украинском диалекте”
як гірко плакала б Лоліта
коли б її перша волосина на місці не до назви
оспівана була не в мові англосаксів
коли поет який біль землі своєї
не проміняв на “всемирную славу”
як останню сторінку зачинить віко Чічікової шкатулки
і прикладе до неї вухо читача якого ще не встигли просвітити
що його “фольклор — дешевая лавочка”
почує той читач як шарудять в ній два таргани-перевертні
і надихають третього — Кафку
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »