коли замішана на холодному місячному борошні
з нічної діжі росте тиша
я чую як од вашого дотику сахнеться мій вірш
коли витоками з старих дзвонів
гуде Володимирський тракт
брязкотом сліз об залізо кайданів
щоб із темних осель назустріч із свічками йшли люди
виносячи хліб і діти
я бачу як на продовженні словоблуду про чисту поезію
кожен із вас не витираючи сліз ссе власну ногу
Господи чом ти не поставив їх перед вівтарем
Тарасового погляду
чом не зашклив їм очі його кривавою сльозою
щоб мої очі вже майже по той бік болю
не ширилися від видінь
які не до виповіді