коли міністр Валуєв читав «Кобзар» через приціл
шереги у сірих папахах простяглися
аж за межі століття
і враз посіялися червоні очі у гвинтівочні приціли
як рятувати коли під корогвами мови
не те що на полк на сотню не стягнуться
зозуленько зозулько скільки ще пречистій мові жити
коли вже так
то хай перед твоїм останнім зойком згине світ
бо він вже менший за мою сльозу
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »