як у поле проситься душа!
свист коси протягом із вічності
виносить душу кожної житини
що до Господа лелече кліпаючи очками
у яких холонуть мої очі ширші світу
з часу як Господь з усіх світів посилав душі
подивитись як цвітуть жита
а вже душі жита у снопах на току Господнім
золотом дзвенять попереду людських
що їм хліб солодкий у роті був
як тепер солодкі їх тіла
сирій землі
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »