я каву тут п’ю з дощем.
Дощ мені крапає в ню,
і дощ за товариша.
І дощ за суддю, чиї рішення
оскарженню не підлягають.
Він мене розмиває шар за шаром.
Усе,що так ретельно ліпилося.
накладалося, примірялося,
притиралося, — облуплюється, злазить.
Сумно трохи — бо скільки ж то
злазить часу, зусиль і грошей!
Але я завжди була легковажна.
Вже через хвилину всміхнусь:
а, суєта суєт, і все суєта.
Щоб трохи чим прикритися,
знайду стару мамину сорочку.
Дощ мені крапає в молоко.