із пісні у небо місяць вийшов памороззю ляку
у якому відрубані козацькі голови
з широко застиглими очима
сходять в небо із Сули у червоних димах крові
де тулиться до мене обезголовлена козацька старшина
стискаючи шаблі
де у смерку Тарасового ока чайка над Сулою кигиче
перегукуючись з моєю печаллю
всі ріки України впадають у мою сльозу
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »