із осмерклих пагорбів ляку
маленький хлопчик і дівчинка злітають
над калиновим кущем
то дівчинка підскочить вгору
а голівка в неї заломиться до неба як нежива
а хлопчик розгублено дивиться
що вже нема йому її ніде
а дівчинка з квітки до нього плаче
то хлопчик підскочить догори склепивши очі
а дівчинці лячно одній
лиш хлопчикові повіки обвалюються з квіток їй на губи
то взявшись обіруч удвох злетять аж понад бабин розпач
коли вона вдаривши руками об поли біжить до них городами
а вони ловляться у присмерк бабиних рук
у їхню втому перегортати дні тижні роки
наче у скрині сорочечки тих кого вже нема
в головах діточних темніти з свічкою у руках