гойдається дитя козаче
як в теплім вітрі квітка
а вода у глечику щоб не розхлюпать
коло грудей козацьких упиває серце
сам зупинився кінь коло воріт
де мати на дорозі стала
і ластівки крильми мигтіли зимно
неначе батько навсебіч клав шаблею хрести
навколо свого двору
а із могили світла стовб у небо
— як жив буду повернуся
через три года
а сонце сіло за могилу
а зійшла сльоза в дівочім оці
і полетіли коні у сонце
— як жив буду…
повернуся…
через три года…
кілько ще тисячоліть
чекати Україні треба?!