браття моє по світу кривавими вітрами розметене
чужинці сторожко обходять провалля твоїх роздертих одчаєм очей
он тільки дитя ступивши навстріч не вбереглося
на крилі прозорості своєї сльози тихо спадає
до калинового дна твоєї душі
на обрії якої хилиться мати у полі на вітрах
де журавлі у ярмах плачу
хрестами чорними летять у небі України
у твоїм небі
бо Україна то є ти
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »