(Притча)

Анатолієві Шевченку

Золотому божку
на золотому ланцюжку,
щоб вподобав собі ще й кліточку золоту,
молимось, як многосвіточу.

Золотий божок
знай собі долоньками золотими помахує,
золотий ланцюжок
знай собі золотими вузликами підтакує,
золота клітонька тьмяніти не сміє —
знай собі золотіє.

Ані вдосвіта, ні серед ночі
не спить божок, —
хоч як витріщуєш очі, —
за долоньками золотими
не встигаєш…
А він і спочити не хоче.

З усіма на “ти” золотий божок:
“Твій боржок, твій боржок, твій боржок”, —
тільки свого й знає.
Не дається на кпин і його дружок —
так злотисто сичить верткий ланцюжок,
як трапиться, що за хвоста впіймаєш…

Золотий вік —
золотий тік.
А бідний чоловік
по серце в золоті.