Коли перший промінь тонесеньким пальчиком
торкнувся темної криги неба,
він зовсім не був певний,
що весь оцей задубілий огром так хутко розтане
і стане
лунким океаном блакитного сміху, зеленого щебету,
та ще й подарує йому
зграйку веселих братиків.
Коли перший пагінець гарячим своїм очком
прохромлював поклади торішнього листя,
він зовсім не сподівався,
що небавом усе довкола пойметься
впертим зелен-повстанням
і стане
лунким океаном зеленого сміху, блакитного щебету,
не просто дібровою —
рідним домом.
Коли перший рядок неквапло лягав на папір,
наче перший промінь
на крижину неба,
я ще не знав,
що крізь багатоповерхову шкарлущу слів
проб’ється тремке і палюче бажання
бути терплячою пташкою
у пагіллі твоїх долонь.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »
Столом і колискою відгородився поет од зет-опромінення родинним щастям; за спиною…
Читати далі »