…Так само, як ви не одвернетесь байдуже
од скривдженої долею людини,
так і я не можу спокійно дивитись
на понівечену деревину.
Скільки того дерева вигибло у війну!
Тоді вибирати не доводилось —
у діло йшло все, шо було під рукою:
і дуб-десятиліток, і яблуня-щепа…
І дерево горіло в огні, стогнало під бомбами —
з усеньких сил, терпляче й мужньо
стояло супроти нашої смерті.
Як же мені одвернутись було від нього?
А ви кажете — тріски летять…
А чи знаєте, що майже сто літ потрібно рости сосні,
аби дозріла вона до “лісоматеріалу”?
А чи так уже й все знаємо ми про дерево?!
Знання ці — емпірика й дідівський досвід,
а ліс потрібно вивчати не менш ретельно,
ніж будову атома.
Вірю: потрібні лісові не тільки ЕОМ,
але й серця небайдужі.
Певен: дерево ще послужить людям
і символом діалектики…
А ми й не дивимось на вербу,
якщо не ростуть на ній груші!
…Коли вода — по спіралі! —
йде від коріння смереки до кожної гілки,
мені уявляється чесний наш рід,
у якому немає зрадників.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »
Столом і колискою відгородився поет од зет-опромінення родинним щастям; за спиною…
Читати далі »