риплять чумацькі мажі
чи то волове око повертається в орбіті
женучи сльозу в кут
щоби Платон у журавлиному плачі почув
як перемовляється зоря з зорею
порипуючи вісями старими
на межі степу ханські митники
у Вічності питають
а відповідають чи мовчать їм чумаки
— як такі надлюдські очі у ваших волів
то які очі у ваших людей
там у ваших степах
— йому змовчали
може й тої відповіді не треба —
навчили ваші люди його прищеплювати вишню
ходити коло винограду
нащо йому та відповідь — він вже не кочівник
перевівся на пси чоловік
а я от поспитаю
бо як ніхто коло того ясиру набувся
— чи ще лишились люди у вашому краю?
кому ту нашу сіль везете?
— на те тобі Господь хай відповість
а сіль — не ваша
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »