Життя жорстоке. Милосердя острів
уже ледь мріє в сивих полинах
і човен наш давно не вирина,
розбитий вщент об каменюки гострі.

Плавець а чи весляр — ми тут лиш гості,
як рими у поезах Старуна.
Та зойків наших стомлена луна
вертається піснями з високості.

Життя прекрасне! Поки ти пливеш,
змагаючи і рифи, й вал девятий
та сліз пекучих кришталеву креш.

А руки склав — і вже воно, трикляте,
перетира тебе, немов друшляк.
Отож і зойк т вій — тільки переляк.