Віктор Грабовський

Замість дощику в четвер

(Самоіронія)

Такі сухі над Києвом дощі,
аж горло перехоплює, мов зашморг,
бажання заридать бодай в душі…
Та я нізащо не повім: “Заплачмо”.
Ні, не тому, що сльози аж ніяк
не змінять нас у цьому варовинні, —
лишень тому, що сумніву змія
сичить мені: “Полиш, хіба ж ти винен?”
Шовковиться татарським канчуком,
смугуючи сумління все брутальніш…
Така марудь — од серця до Чукотки
відсвистувати знаки запитальні!
Я винен!
Я!
Бо небо не підпер,
не взяв її, споганьблену, на руки,
не затулив од лиха…
Що ж тепер
оплакувати?
Невідплатні муки?!
Ми ж так позвикли мучитись усі,
що в жодні муки й смертонька не вірить.
Та й що та розкіш? Ниньки у душі
реве звірота, а не квилить ліра…
Тому й не плачу — мовчкома кричу,
щоб не ридати в запашні букети…
Кому там знов запраглося дощу?!
Гайда в Ірпінь!
Записуйся в поети.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»