Вивчай матерію, а духом не журись.
На те ще буде в тебе час колись.
Вивчай її, набичену, шорстку,
іржу, що накипіла на гвіздку,
рипуче дерево коричневе вивчай,
свій чорний хліб у жовтий мед вмочай.
А те, що на душі, — те не відсіль.
Те поки що відсторони, відсій.
Погладь хоч птаха, а хоч пса — вони
здригнуться, відлетять, як восени,
у небо, в порох, наче листя з віт.
Ця єпітимія — матеріальний світ,
відбудь її тим часом і вивчай.
Все зарахується — робота і печаль…