Валерій Ілля

Вночі до очерету по солому

холодне чоло матері геть вистудило хату
— де ви мамо?
над полем що таке рівне як тільки у снах буває
летить вона з в’язанкою соломи на плечах
і разом із сонцем западається за сніги
чиє важке зітхання над снігами будить душу
коли навколо ні душі
туляться одне до одного сироти на холодній печі
у їх розширених очах поле долею народу
хоч би раз глянути на світ не їхніми очима

1986