Валерій Ілля

Вночі до очерету по солому

холодне чоло матері геть вистудило хату
— де ви мамо?
над полем що таке рівне як тільки у снах буває
летить вона з в’язанкою соломи на плечах
і разом із сонцем западається за сніги
чиє важке зітхання над снігами будить душу
коли навколо ні душі
туляться одне до одного сироти на холодній печі
у їх розширених очах поле долею народу
хоч би раз глянути на світ не їхніми очима

1986

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle