холодне чоло матері геть вистудило хату
— де ви мамо?
над полем що таке рівне як тільки у снах буває
летить вона з в’язанкою соломи на плечах
і разом із сонцем западається за сніги
чиє важке зітхання над снігами будить душу
коли навколо ні душі
туляться одне до одного сироти на холодній печі
у їх розширених очах поле долею народу
хоч би раз глянути на світ не їхніми очима
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »