(З Сергія Панізніка)

Чом то наші пісні ридали,
чом то стільки у них жальби?
О, як тяжко долалися далі
на шляхах боротьби!

Гіркодолим ти був безмірно,
краю мій, що у битвах зрів.
За пісні тут сліпили вірних
і найвідданіших піснярів.

Захлиналися на півслові —
лиш кісток відчайдушний хруск…
Та з болючо-ласкавої мови
ріс пробуджений білорус!

Можна пам’ять салом заїсти…
Батьківщину — під “туюмать”!
Лиш ніколи не знищити пісню.
І за срібляники
не продать!