(З Ярослава Івашкевича)

Вікно і дерево, два потаємних символи
Того, що можна бачити, й того, що не існує.
В рамі без світла тінь неокреслена
І долоні, погойдувані шепотом благальним
Галуззя, листя — речі, що маю перед собою
Як свідчення затіненого буття,
Якби перестало існувати все, то все ж
Полишиться мисль про існування, його можливість.
І полум’яне коло відродження,
Вічного життя, мов небо наді мною.
Безліч разів я вдивлявся через вікно
В ніч, сповнену страху, сповнену надії.
Думаю, що мають усе-таки бути якісь первістки
Вічні — і радість у цьому знаходжу.
Так мало радості в мені, та ще менше її
В оцьому чорному світі. Це осяяння приходить
Не за одну ніч самотніх роздумів.
Про що ти мислиш і для чого ти мислиш?
Досить поглянути на високе дерево
Та простежити уявою за його соками.
Вічною мандрівкою від кореня до вершка
І вічним обігом од вершка до коріння.
Стань, замовкни, о, помовч у собі,
Нехай думки твої не заважають серцю.
І в тому мовчанні, в чистому спокої,
В житті та смерті
Тривай.