гиржавіє люд від поту втомленого металу
ані мачини голосу з жодної зорі
і чує для свою шию зламаним стеблом
на якому квітка розплющує око
а в дворі Золотоверхого
де ще камінні брили після вибуху летять
рвучи на криваве шмаття наші обличчя
що їх прапором підняв
над Божим народом диявол
освятивши своєю сечею
а в дворі Золотоверхого зустрілися вже
двоє перших ченців
і з золотом у очах цілують одне одного
янголову силу до янголової сили тулять
а в соборній душі народу
де між мертвими й живими
світло спило всі межі — золотий Благовіст
й сини Світла зводяться з колін
хай вже ніколи жити
аби хоч померти людьми