із ячання журавлиних ший на синіх серпах вітру
кров вечора трояндами гусне
вже поночі
п’є вечір із рук моїх самотність
у сутеніючу душу розорану Божим мовчанням
опадають вечірні дзвони
хилять все нижче
із ячання журавлиних ший на синіх серпах вітру
кров вечора трояндами гусне
вже поночі
п’є вечір із рук моїх самотність
у сутеніючу душу розорану Божим мовчанням
опадають вечірні дзвони
хилять все нижче
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »