В таку тужливу синь,
в таку тремтливу рань
на крилосі краси
ще снить Тмуторокань.
Де білий болобан
чатує небеса,
я вип’ю болю дзбан
не з вами — сам на сам.
Крізь пагубу квилінь
він понесе мене
на білому крилі
в князівство неземне.
…Минеться все.
Лиш біль
ярітиме в синах.
Та турми голубів…
Ах!
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »