Ти знову вціліла. Коли розімкнулися жорна,
явилась на світ, вся обдерта, сплющена, чорна.
Та гупало серце, натужно, неначе вдова
в своїм лихолітті. І знову була ти жива.

Так тяжко із краплі важкої ростити крила.
Так тяжко на ноги сп’ястись, коли день як брила.
Кров твоя пробує жилами знову текти.
Знову ти пробуєш з проклятих жорен втекти.

Дряпаєш камінь, зносиш каміння мішками.
Внадилось, кляте, ходити твоїми стежками.
Тінню за спиною жорна. Але за це
радість найвищої проби ти знаєш в лице.