Ти знову — у мандри, моя закільцована пташко,
ти знову летиш. І гірчить горизонт, мов сльоза, —
пече мені совість коштовна зацифрена бляшка,
й на плечі влягається хтиво, навально і… важко
наобіцяна ніч, заступивши дорогу назад.
Як сновида, блукаю
в міжзоряній чорній пустелі,
а дороги додому — не хочу, не кличу, не жду.
Так далеко ти, люба…
І тіні сімейно-пастельні,
мов старі сновидіння —
в забуту, холодну постелю —
повкладавшись на місто,
віщують безсоння нужду.
Не засне моє серце, ширяючи в темному небі,
не заснуть мої очі, петляючи в кшталті орбіт,
час, що в світі моїм, одлітає до тебе… до тебе…
Світ, що в серці моїм, — прилітає к тобі.
Все — чекає тебе…
Але що тут нового?
Кільцюватимуть роки чи доля —
кому з того, мила, хосен,
коли наші шляхи,
не зєднавшися спільним порогом,
розбігаються в світ,
що любов нашу ссе?
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »