Ти рвався звідси у далекий світ,
У касах товкся, замерзав на трасі,
В автобусах твердих у місто трясся.
Ти скільки витерпів принижень, злиднів, бід, —
А тут щороку без розповивавсь,
Розкутувавсь, до сонця розкривався.
І заліщанський яр в квітках кривавцях
Був як живий, тремтів, як тятива.
Там мудрий лис нечутно походжав,
Там в глинищах шуміли жовті зливи.
Там, кажуть, між реальним і можливим
Нестрога простягалася межа.
Там так кипіло синє й золоте,
Живе, як ти, і теж із рук Всевишніх.
І бубнявіли ягоди на вишнях —
По крапельці на вусиках антен.
Ти вибивсь в неабияке цабе,
Та на якомусь східчику спіткнувся.
І ти вернувся. Тільки все забувся.
Тут вибачать. Та не приймуть тебе.
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »