Треба, мабуть, таки треба,
щоб довго ще падав сніг,
щоб не боліли ребра
голих дерев уві сні.
Треба, а певне, що треба,
щоб довго той сніг розставав
і тиху щоб сповнила требу
невільниця вічна — трава.
То й знову прийде потреба
назватись твоїм ім’ям…
Й злетять в небеса дерева
налякані
крил наших
полум’ям.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »