Теперішнє назви не має,
У нього звіриний запах,
В розбитім фатальнім трамваї
Трясеться на задніх лапах.
Пронизує зором вовчим
Прозору тюрму хвилини,
Завиє або промовчить,
Ковтнувши клубок зі слини.
Життя — кілька літ бряжчання,
Та й до Творця чи к бісу.
І дивиться вслід прощально
Константа трави і лісу.
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »