Андрієві

“Залізний чоловік!” — казали люди про батька,
що й справді вернув залізним —
п’ять осколків у грудях —
із залізного току війни.
Але ж який він сумирний
на цій металевій плашці,
обцілованій твоїм різцем!
…А коли мене поспитають про день щастя,
я відповім, що не пам’ятаю такого дня,
та на дитинному негативі спогаду
враз,
мов спалах боліда, усмішка матері переболіла, —
як ми чекали, щоб він лишень знав! —
то на тлі супокійного неба,
у сяйві трьох Слав,
натомлено батько злітає,
розкриливши руки, мов птах надвечерній,
додому вертає…

…І коли батькові чоботи нарешті знову твердо стали в шпориш,
хоч руки односельців усе ще не хотіли його попустити,
і погляд батьків зустрівся з нажаханими синовими очима,
прийшла моя черга злетіти під хмари.
Якою маленькою здалася ненька тоді! І звідти, з землі,
вона зоріла мені, що й донині той голос чую:
“Не плач, мій жайворонку…”