1.
Не дні —
скажені перегони
на дні
небес…
І плач солоний,
і сміх розголоднілих лез,
що розтинають світ навхрест,
і - біг, і — біг, і — біг, і — біг
у надпритомній ворожбі
у сивий смерк дніпровських плес.
Пусти повіддя!
Не спиняй
гарячу стрімкість гриваня.
Згадай повір’я:
кінь знайде
додому шлях
і до людей…
Скакун, розпластаний, мов хрест,
у сивий смерк дніпровських плес
летить,
не знаючи зупину,
бо як зупиниться —
загине.
Все ближче, ближче грім погоні…
Не дні —
скажені перегони
на дні
небес.

2.
Не дні, а тіней миготіння!
Не дні —
повзуче животіння
у хащах непролазних слів,
у чагарях повзучих снів…
І я не лицар —
ниций блазень
на многогрішному ослі,
котрий із хтивістю пролази
не задля діла —
ради фрази
озаддя грішне натовка…
…Вдаю,
що крешу гопака!