піднято списами важкі повіки ночі
яка чорною слиною промиває очі синам темряви
у колисках гойдають голосіння матері
падають сини світла у ячання зранених козацьких коней
і світло й чисто й Великодньо
коли полощеться в крові ворожій шабля
росте навпроти серця чорний спис
замахнувся з плеча а у руці …авторучка
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »