Стогну під коростою гріхів:
Господи, помилуй і прости.
У вертеп, у той убогий хлів,
до ягняток грітися пусти.

Де бадилля, тиша і зоря,
і де Ти, ясніший од зорі,
сходиш із небес, як з вівтаря.
о найтяжчій для людей порі.

я Твоя заблукана вівця,
ошаліла, злякана, сліпа.
Поки ніч не закінчилась ця,
поки Ти ще не нажав снопа, —

визволь і мене з багна гріхів,
Господи, помилуй і прости.
У вертеп, у той убогий хлів,
до ягняток грітися пусти.