Як коротко, сильно і страшно пише
сей чоловік…

М. Горький про В. Стефаника

1
Я чув його…
На цей світ
мене покликало
слово.
І я прийшов.
Чому ж ти, о світе,
зчорнів од тяжкого мовчання?

2
Погасло свято в білому полоні.
А правило
плече в плече з правилом
торують шлях законові.
Ідуть законники
і топчуть що є сили
ту землю,
що приймає їх по сконі.

3
“Я сотворив собі свій світ…”
Мій сон розпочинається з безсоння,
що спалює на прах
і воскрешає.
А голос мій
народжується з ночі:
на черені пітьми
він зріє тихо,
зате ж які жахні
пологи слова!
На цьому світі
біль і ласка поряд.
Я ж вибрати собі життя
не можу.
Хіба що годен тільки
відібрати.

4
Все живе
світиться…
І люди
вмирають, як зорі.

5
Світаймо ж,
допоки світу,
злітаймо
у небо міту,
триваймо
над громовиці, —
ми
не окрайці,
а українці.