цвьохкіт дідового батога синьою квіткою над возом
за шпиці якого головами чіпляються квіти
аж поки віз не спиниться у літ
ранком що такий свіжий ніби хтось огірка розрізав
біжу за лошам у квітах вищих од нас
обнімаючи лоша за шию сміюся і плачу
а дідів голос вітром по траві
— і чого б воно то плакало
немає відповіді ні з напівсклеплених очей старого коня
ні з синьої ями неба
яка розширює мої очі
наростаючим гудінням безодні