дві схрещені шаблі
Знаком Сонця на маківці церкви
росте далина з розчинених козацьких ротів
з дитячих — барвінок
— пане отамане дозволь дитині чистою рукою
стрелити у ліве око цему характерникові
лиш так його стратити потрапиш
— не годиться пане брате кров нам християнську лити
— позбулося голосу дитя те
коли склепивши у співі очі побачило
як в роті того мликнуло жало
впустила церква небо й поле
і оселедці стали як лими над головами козаків
заплющив очі кошовий отаман
та й сам схопився за пістоля
бджолою загуло козацтво у церкві
й побачило що замість однієї голови Галагана
їх стало аж тринадцять а рук без ліку
одна в панів братів клейноди брала
а друга посилала їх на муки
одна на тіло клала хрест
а друга виламувала іконостас із січової церкви
під якою враз розступилася земля
що в ній такої тиші в криницях
ще зроду не було
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »