Віталію Дончику

Що воно — світ? Скажи, чоловіче?
Ми йому — нащо? А він нам — навіщо?
Сушимо голови, немов карафку…
А Ївга круг світу ганяє каретку —
чайками-пальцями по хвилях-клавішах,
ворожить, нівроку, від ночі й до ранку,
мережить сторінку, мов прасує краватку —
от-от зав’яже…
За вікном вік — оком не перейти.
Ще й Михайло на білому коні, - каже,-
Вставайте, хлопці, то ж не сніг, а його душа летить,
мо’, хоч вона вас розважить?!
Але хлопців сьогодні мов хто зурочив.
Сидять — і все цідять, цідять, - лиш окуляри поблискують.
Подай їм не їсти — Істину. Ще й не вкорочену.
Дістань їм суть!
Без зиску, а не без ризику.
…Вибач, Ївгонько, ми ще по краплі…
Тоді й Михайла роздивимось краще…
Сидимо валунами.
Ніби й справді крайні.
І правди спирт смакуємо натще.