Ще такі незворушні сніги,
так смертельно, врочисто білі.
Ще безкровні твої уста
не сіпнуться, бо помертвілі,
і чиясь тебе гладить рука,
і слова над тобою літають,
і у душу, як в вічко замка,
із цікавости заглядають.
Сніг такий, аж захоплює дух.
Нежиття досконале напрочуд.
Хай замруть і слова, і рух,
хай замерзнуть чи хай як хочуть.
…Та, щоб долю свою одбуть,
встанеш ти з цих снігів, як з могили,
лиш не там, де з цікавости ждуть
ті, що в них тебе і зарили…
Літо відчувається на дотик. Літо, наче трави, розгортай. Персика дві вогкі половинки Зрошують суху твою гортань…
Читати далі »
Коли йдеш по житті, як долаєш ворожі редути, і нема таких крапель, щоб зужити й про все забути…
Читати далі »
Бабине літо — тінь літа, тінь. Ти йдеш, легка, і шапка волосся жовтого — тінь літа, тінь. Вуста, як і навесні, гарні і смутні…
Читати далі »
Грузьке болото вхопило ноги, тягар важкий. І денно, й нощно, і до знемоги, хоч вовком вий…
Читати далі »
Короткі дні, а ночі такі вовчі, такі тхорячі і такі нудні, вони ще листопадні, підготовчі…
Читати далі »