…Ще не зима… Ще тільки падолист —
на все життя ще стачить нам кольорів!
Цілуй мене так само, як колись,
коли я вперше сном твоїм захворів…

Були ж у ньому зорі, солов’ї,
цвіло щасливе й нелукаве слово…
Любила ти сумні пісні мої —
мене ж, сумного, мала лиш за сховок.

А де сховатися теперечки мені?
Куди втекти від цього злого болю,
що протинає кригою стерні
той колосок, який дозрів тобою?

Випалює до тла мене любов…
і не втекти від ранньої завії…
Та між вогнем і кригою я знов
тебе чекаю і про тебе мрію.