Мовчала квітка,
бо не знала,
звідки
сонце чекати…
А як дізналась,
то й заспівала,
то й завітала
до моєї хати.
А я ту квітку —
та в коштовну клітку:
дав їй водички,
пшона й пшенички —
співай, дівонько-пелюстівонько!
Ото відтоді
горя не знаю —
мовчу собі та її слухаю.
Мовчу й слухаю…
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »