хто пішов із двору
кого винесли
і вже ніхто не приходить
та все частіше прилітають уночі
і в кожного у руці окраєць далини
з тої хлібини що за душу
тай вдень не забувають але вже ластівками
приліпилися до бабиної самотини
гніздом повним ластовенят
а коли ті розлетяться стара ластівка така
наче з бабиної душі вилетіла
як вийде баба з хати проситься назад
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »