“як любо з кимось слово обмінити”
В.Отрощенко

приснилося
що сонце вже на прузі
вечірня тихість аж до зір росте
із кожної зорі на мене дивиться хтось
лагідно і гоже
приснилося що стрів чужого чоловіка
й балакаємо
і душі так добре в золотім гнізді розмови
як у Божій пазусі
і любо слово обмінити
й слова як писанки лягають у роллю
балакаємо
а між словами така тихість
що й слів не треба
і дві душі як ластівки
купаються у свіжості призахідного сонця
і світ піднявся мені вгору
і дві душі як білих два воли у плузі
і насінина світу нового лелече у ріллі
— чи й тобі так добре брате як мені
— направду добре
чого ж дитя моє таке сумне уранці
і світ такий сирітський
бо навіть не було й такого сну
я все придумав