знов хата каже
на тобі вікно
в нім поле в небо й стежка
може хтось колись прийде
хіба що дощ
притулить прозоре обличчя до шибки
і плакатиме
а я вже не почую
коли мені отак
я так усіх люблю вас
та де ви
знов хата каже
на тобі вікно
в нім поле в небо й стежка
може хтось колись прийде
хіба що дощ
притулить прозоре обличчя до шибки
і плакатиме
а я вже не почую
коли мені отак
я так усіх люблю вас
та де ви
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »
дим крови розмитих облич далечінню ховає пісню у матір яка з чорної корови вигонить ніч у поле пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи…
Читати далі »