дим крови розмитих облич далечінню
ховає пісню у матір
яка з чорної корови вигонить ніч у поле
пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи
на розчиненність землі під ногами
дим крови розмитих облич далечінню
ховає пісню у матір
яка з чорної корови вигонить ніч у поле
пощербом тихого ляку який відчиняє мені очи
на розчиненність землі під ногами
сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »