Ростуть дерева, мов зелена мелодія…
А скільки відтінків у спектрі зеленому!
Дуби, ясени, тополі, смереки, клени —
ростуть дерева,
не колоди.
Ростуть дерева, мов зелене полум’я,
ген кільчиться обрій зеленим димом.
Це змова!
Вони повстають проти тебе, людино,
порвавши спілку
з полем.
Ростуть дерева, мов зелені вибухи.
Хто меч підійняв — од меча і загине!
Ховаюся в долоні
під прицільним поглядом сина:
де ж це, тату,
Ви були?!
Ростуть дерева молоді а голодні
все глибше — у землю, все вище — у небо,
затямивши з першосвіту,
що не рости ганебно.
Вони ж дерева,
не колоди.

Сиджу проти хати цілісінький день,
мов сірий од часу грабовий пень,
уже й не знаю,
чи то всміхаюся, чи позіхаю.
Чи кривиться рот ув оскомині
(од зеленого).
Це сон
чи ні?
…Молиться хата хромосомині!