(Триптих)

1
Батько мій, що зорів з високості,
мені — дитині, юнакові, батькові —
став нараз “чорною дірою”
в сузір’ї Рака…
Як скотилася зіронька з неба,
як чорне груддя громів загупало
по долі моїй дощаній,
я тільки й зумів —
учепився корінням у землю батьківську
щосили.

2
Час
тече крізь мене.
Часто захлинаюся ним
і — гину…
Ліс жалісливий — плаче, ніби кобза.
(Пісня доточується зойком).
А з муки, зі стрижня її,
знову зринаю чистим,
як ранок.

3
Коли піду од вас
десь
далеко
і не повернуся, заблуклий,
покладіть мене, друзі,
на глибину коріння грабового.
Глибше —
не буде чим дихати.