(Притча-жарт)

Сліпому, як тінь, Випадкові,
що був прописаний на майдані Бажань
у допотопному флігелі,
який зносили вже друге століття,
практиканточка з поліклініки
виписала окуляри —
так, як її навчили,
бо ж дідуганові голова боліла.
А Випадкові зодтоді —
ані життя, ані смерті.
Куди не поткнеться —
женуть “у три чверті”:
– Дивись на нього — в очках!
Куди ж ти лізеш, ледащо?! —
А то й аршином, немов автомашиною,
переїдуть і лишать:
– Прет, как министр, кузькина мать.
І вроде не слышит! —
Не догодиш нікому — ні закоханому, ні кривому,
ані начальникові, ані мовчальникові.
Адже Випадкові взагалі жити важче:
все у нього — раз і назавше…

Зажурився сліпий, як йому далі бути,
заходився сідий мізкувати, як окулярів позбутись.
А доки ходив-мандрував у пошуках доброї ради,
у флігелі Лист оселивсь.
Обсадився, службіст, виноградом!
Не впізнати старовини —
вже не флігель,
а дача вони.
І Лист, Випадкові адресований,
замірився вже й на курінь з антресолями.
Аж тут Випадок додому вертає
(ні з чим, звичайно).
Хотів увійти… А дзуськи!
Лист його по носі — лусь!
І окуляри — в друзки…
– Чи це випадково, — питає Випадок, —
що мою хату маєте в спадок?!
– Не знаю, не знаю, — сказав написаний. —
Я тут прописаний!
– Але як не господареві, то адресату
дайтеся ж хоч прочитати…

Не переказуватему, як там було і що,
бо саме тоді одійшов
перекурити це діло.
Знаю тільки, що Випадкові
зодтоді ніде не боліло…
Шок допоміг, чи що…

(А в Листі писалося, що випадково
рецепт Випадкові виписано помилково).