(З Василя Федорова)

Із тією,
що в битвах проллялась,
що зривала наругу заков,
всім нам, вільним,
у спадок дісталась
проіржавлена рабська кров.

Разом з кров’ю
бунтарських,
гарячих,
що на подвиг високий вела,
мутнувата юшечка стряпчих
і служивих до нас затекла.

В лікарів на прийомах не був я,
перевірок ніяких не знав,
та підлеглого пострах відчую
і кажу собі:
це вона!

Ріс міцним я,
під вітром не гнувся,
не хмелів од чужого вина,
та прийшлося —
падлюці всміхнувся
і одразу відчув:
це вона!

Рабська кров,
що зневажила вірність,
поруч з тою,
що сонцем горить, -
ніби зради підступна покірність,
що готова фортецю відкрить.

Це відступник,
що словом облудним
присягає зневірі-змії.
Не прошиєш їй кулею груди
і за горло не схопиш її.

Я ж борюся,
не днями — роками
ця напружена йде боротьба.
Рік за роком
в бою з ворогами
я в собі
добиваю раба.