“І чого ви, Макарихо,
плачете?
Вас просити не криком,
а калачиком?
Загадано, значить треба…
І на біса дертися
аж до неба?
Дурна баба, та й годі!..” —
“Ой, не лайтеся, Мефодію,
не гневіть Бога!
У мене ж збіжжя на вгороді,
а не на подрах…
Мала поміч, не брехатиму…
так віддалися,
не при хаті…
А ви ж із моїм, Мефодію,
разом вроді…
А як приходили обідати —
обіцяли ж не зобидити…”
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »