Поточений щабель, що вабить око,
веде туди ж, куди й грабарка кличе.
І, як би ми не видерлись високо,
шукатимем, забившись, якнайближче
хто прихистить і — в безнадії! — втішить.
Ми — вівці на Твоєму пасовиську!
Малі й великі, білі та брунатні.
То ж власну путь, далеку, а чи близьку
не зна ніхто — ні бідний, ні багатий,
крім Тебе, о Любове найсвятіша!
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »