Поезія подібна до гірчичного сім’ячка,
що взяв у руку й посіяв. Це,
найменше із будь-якого насіння, виросло
понад усі кущі. І стало високим деревом,
таким, що й небесне птаство злітається до нього
і оселяється в галуззі Твого посіву.

Ти не відкладав скарбів на землі, де хробак
та іржа точать, де злодій викопує і краде.
Скарбував свою долю в поезії, де ні ржа, ні хробак
не нищать, не безчестять, де не зганьбить і люд.
Світлом Твойого тіла було твоє око.
Вірував красно — допоки око Твоє буде щире,
все тіло Твоє буде самим у собі світлом.
Увірував гірко — коли б око Твоє було
негоже, то спеленав би Твоє тіло морок.

Але ж мав око поета. Сяяло у Тобі світло.